Приснился сын, и море, и лагуны,
и синий смех, и золотой песок,
и твой, любимая, точёный шаг
по краю берега. Подобно гуннам,
седые волны прямо в душу бьют,
и уж тебе ни охнуть, ни вздохнуть.
И что с того, что не грешил, не каялся —
вставай на долгий — дальше смерти — путь.
Но перед этим - на краю миров,
на краешке всемогутной печали
присядем вместе посидим - и дале,
где Пан-Господь нам зори посветил
внезапно и маняще. Где дорога
ползет, точно гадюка, вдоль воды.
Ступаю в след. Куда ж твои следы
простерлися - до черта иль до Бога?
19.4.
Наснився син, і море, і лагуни,
і синій сміх, і золотий пісок,
і твій, кохана, граціозний крок
при самім березі. Неначе гунни,
кошлаті хвилі просто в душу б’ють,
і вже тобі — ані передихнути.
Дарма, що без гріха і без покути —
ставай на довгу — далі смерті — путь.
Лиш перед тим — на окраї світів,
на окраї всеможної печалі
посидьмо разом і рушаймо далі,
де Пан-Господь нам зорі посвітив
зненацька і звабливо. Де дорога
повзе, немов гадюка, вздовж води.
Ступаю в слід. Куди ж твої сліди
прослалися — до чорта чи до Бога?
19.4.