О не зови меня, не кличь меня,
нечестно это. Умоляю!
И в радости тебя поздравлю я,
тебя и в горе поздравляю!
Молю — не рассыпай зегзицею
своё жемчужное скуленье.
Явись на все века жар-птицею,
как лет последних воскресенье.
Не надо ворожить надежд ночных,
и не напомни вдруг про капли счастья;
перезабытый плач, твой медный смех
услышать-видеть не удастся.
Как отпечаток зыбкий на воде,
что не исчезнет в волноводье,
останься для меня в соленой красоте
в богодарованной свободе.
О не зови мене, не клич мене,
це не по-чесному. Благаю!
Тебе ж у радості вітаю я,
тебе і в горі я вітаю!
Молю — не розсипай зигзицею
те перламутрове скигління.
Постань на всі віки жар-птицею,
як пізніх років воскресіння.
Не наворожуй сподівань нічних,
не нагадай про краплі щастя;
перезабутий плач, мосянжний сміх
почути-бачити не вдасться.
Немов відбиток на воді тремкій,
що не почезне в хвилеводді,
пробудь мені в солоній і гіркій
у богонарожденній вроді.
6.7.