Він породжував хаос, безумство і шквал,
він у Всесвіті штормом народжений шал,
неприборканий гнів змитих з неба богів,
він крилом розмітав по світах ворогів!
Намистини зірок, мов краплини, ковтав,
він імперії людства, мов стежку, топтав,
він здолав темні води і сотні доріг,
королівства травою лягали до ніг!
Розчинялися брами й тремтіли серця
і, здавалося, владі не буде кінця,
і, здавалося, вічність в долоню впіймав,
і свободу, мов ключ золотий, зберігав!
Та мінливо-химерні у долі стежки,
і незчувся Дракон як у Жінки з руки
краплі меду прийняв і в теплі розімлів,
біля жінчиних ніг вже котом вуркотів.
І тримала в руці Жінка Всесвіту суть,
бо жінки у собі силу Сонця несуть.
Оберегом тепла пов'язала навік,
бо від влади любові ніхто не утік.
Хто медове кохання хоч раз скуштував,
той від волі ключі золоті розламав!
І відтоді дракони здаються в полон,
бо жіночих сердець не пройти рубікон!
03.08.2020