Сирени пышный белоснежный куст,
весь в каплях радости - мне сын приснился.
Я к вечности впервые приобщился,
держась за ручку, гибкую как лист.
А он смеется. Он смеется радостно
и смехом раздвигает мне миры -
души моей сокрытое зерцало,
как вспышка истины и чистоты -
или Господнее всевидящее око -
вдруг замерцало мне из глубины.
И понял я, что век прожил достойно,
как будто дивные листая сны.
И понял я, что только красота
и только белое сиянье сына
наполнит вечностью мои часы,
им все равно: падь или высота.
Рясним букетом білого бузку,
зарошеним у радість, син наснився.
І в вічності я вперше означився,
тримавши ручку, гілочку хистку.
А він сміється. Він сміється радо,
для мене прохиляючи світи —
душі моєї сховане свічадо,
мов спалах щирості і чистоти —
або господнє всевидюще око —
замиготіло раптом з глибини.
І я збагнув, що вік прожив, нівроку,
неначе дивні перебачив сни.
І я збагнув, що тільки ліпота
і тільки біле сяєво дитини
наповнить вічністю мої хвилини,
котрим байдуже: падь чи висота.
14.6.