Не жени, не батіж мене, доля.
Краплю щастя б, маленький ковток.
А чи мало я вилила солі,
З кров’ю вирвавши серця шматок?
Чи завжди ти до мене ласкава?
Чи грішу нарікаючи знов?
В філіжанці забутая кава –
Бо на друзки розбита любов.
На підлозі криштальне скло вази,
Квіти зламані, сльози – вода…
І пече, і болить від образи,
А розпука ущент обгриза.
Не батіж, пожалій мене, доля.
Для життя треба сили знайти.
А чи мало зазнала я горя?
Заквітчай розмаїті рясти.
Перевод
Не гони, не бичуй злая доля.
Каплю счастья, один бы глоток.
Ведь немало мной вылито соли,
С кровью вырвано сердца кусок.
Благосклонна ко мне, ты бываешь?
Иль грешу, нарекая опять?
Стынет кофе… Жестоко караешь…
Вновь осколки любви не собрать.
На полу хрусталь выпавшей вазы,
И цветы… Мои слезы – вода.
Все обиды припомнились сразу.
Боль отчаянья – это судьба.
Не бичуй так, жестокая доля.
Дай вновь силы для жизни найти.
Разве мало мне выпало горя?
Помоги позабыть… расцвести…