http://www.stihi.ru/avtor/seshel
Оригинал:
Мотылёк, ангелок! Чья душа в яркокрылой обложке,
В оболочке твоей продлевает искренье своё?
Вызревает июль, и прижизненной радости крошки
И клюёт, и глотает, и в ульи уносит зверьё.
Слышишь, падает плод у ограды в нагретую мяту?
В сладких трещинах яблок пируют гурьбой мураши…
Как сияют глаза и как юно уста неизмяты
Наяву и во снах – в молочае, в чабре и во ржи!
Вот и в Яблочный Спас прикатило светило большое.
Разогрет во дворе кособокий железный турник.
Промелькнул мотылёк – и повеяло кроткой душою.
Так прощеним пахнут деревья, трава и родник.
Кто-то имя назвать на лету не успел, не решился.
Но понятнее слов, но вернее имён тишина.
В одиноком дому, отлетая, старик побожился,
Что дорога видна –
Серебро, голубень, белизна…
Вільный переклад мовою Світлани Груздєвої:
О, метелику мій!
У барвистій твоїй оболонці
Є бентежна душа, що плекає яскриння своє...
То чия ж вона є?..
Липень вже визріває на сонці.
У звіряток - своя крихта радощів:
Бог їм дає...
Чуєш?..
Падає плід
поза тином у вигріту м’яту.
У солодких розколинах яблук кишить мурашва.
Очі сяють твої,
наче юність твоя незім’ята.
Наяву й уві сні, де волошки...
жита і трава...
От у Яблучний Спас
прикотило велике світило.
Від яскравого сонця
зомлів розігрітий турник.
І з’явився метелик!
Зрадів я: мені пощастило!
Але він за віконцем
танок обірвав свій та - зник...
Хтось ім’я не назвав:
мабуть, від визначання стомився.
Тільки тиша вірніша,
за слово тонкіша вона...
Відлітаючи в домі самотньому,
дід побожився,
Що вбачає він шлях:
срібло та голубінь...
Білина..
2010