Не треба нічого казати,
Як слів не можна знайти.
І щастя не треба лякати,
З ним кращє по світу ідти.
Тебе я кохала так ніжно,
Як мати коха немовля.
І взимку холодной і сніжной
В коханні цвіте вся земля.
Пройдуть кучегури, морози,
Весною розтане весь лід.
Я витру свої гіркі сльози,
Знайду до коханого слід.
Не весело було без тебе,
В печалі весь час засинала.
Кохатися зараз нам треба,
Життя ж так залишилось мало.
Знайди мене в світі кохання,
Принесши себе в подарунок.
Зірви з губ чарівне лобзання,
Отримаєшь мій поцілунок.
Весною кохаються всюди,
І влітку цвіте все коханням.
А ми серед сніга, у лютім,
Почнемо кохатися зрання.
Не можу тобой надивитись,
Не можу очей відвести.
Святої води би напитись,
Любов крізь життя пронести.
Мовчишь ти, очей не піднявши,
і дотиком ніжним турбуєшь.
І мовчки, в коханні признавшись,
Обнявши, мене ти цілуєшь.
Не бачились ми дуже довго
І мріяли стільки сказати,
Но статут сімейного долга
Не мусили ми підірвати.
Але пів життя вже минуло,
Багато років вже пробігло,
І щастя в вікно зазирнуло,
Злякалось, не було щоб піздно.
Ми винесли грози і зливи,
Ми винесли довге мовчання.
Ми маємо бути щасливі,
Ми маєм права на кохання.