Де та земля обітованна?
Де той блаженний вічний рай,
де падає із неба манна,
і де веселок водограй?
Де тихо-тихо, як в пустелі,
лиш вічна музика буття
вколисує часи веселі
без сумнівів і каяття.
Де зорі падають в подоли,
щоби із них сплели вінок.
І де замріяніі долі
ведуть замріяний танок.
Де та земля обітована,
де для душі вже все байдуже.
Де не болять гіркіі рани.
І де цвіте блакитна ружа.
Шукаю марно... Дні пророчі
складаю в купку у літах.
Земля обітованна в ночах
мені приходить лиш у снах...
серпень 2020 р