Спиридон Черкасенко.
(1876-1940)
Тихо над речкою.
Тихо над речкою, ночь соловьиная,
Чащи дремучие спят,
Бают дубравушки сказы старинные,
В сумраке вербы грустят.
Полночь рассыпала звёзды искристые,
Вот они в речке, на дне,
Плачут берёзы,- листва серебристая,-
Шепчется будто во сне.
Снятся ли счастья денёчки далёкие ?
В волнах бурлящих житьё,
Взоры ли дЕвицы голубоокие,
Нежные чувства её.
Месяц встаёт над равниной озерною,
Падает тень на поля,
Нам так отрадно с дивчиною верною,
Слушать напев соловья.
*
Тихо над річкою, ніченька темная,
Спить зачарований ліс.
Ніжно шепоче він казку таємную,
Сумно зітха верболіз.
Нічка розсипала зіроньки яснії,
Он вони в річці на дні.
Плачуть берези по той бік – сріблистії,
В темряві, наче у сні.
Що їм приснилося? – щастя улюблене,
В хвилях бурхливе життя.
Личенько дівчини ніжно голублене,
Щирі її почуття.
Місяць опівночі сходить над річкою,
Падає тінь на поля.
Весело вдвох із дівчиною вірною
Слухати спів солов’я.