Серпню, що йде
Ні до чого той жаль. Але стиглі кущі горобини
Своїм полум*ям знов нагадали мені,
Що не довгим є час усього, що навколо, гостинний,
І, що підемо ми, як цей серпень, колися, з землі.
І збираються знов журавлі у дорогу,
Проводжу я очами їх жалібний клік:
Їм летіти в далекі краї до незмогу,
Й не повернуться всі по домівках своїх.
Скоро стиглі каштани, зриваючись з гілля,
По бруківці камінцями загуркотять.
І, жаліючи їх, і збираючи їх, наче зілля,
Я, чомусь, по кишеням почну їх ховать..
Все хапаю і хочу утримати літо.
Ні до чого той жаль, він не стримає час.
Бо оголені плечі вже хусткою вкриті,
Та іще один серпень, як полум*я, згас.
31.08.2020г.