Богдан Лепкий.
(1872-1941)
Подорожная.
В глухом , бездушном отупеньи,
Лежит земля.Цветочки мрут,
Поля безвольно снега ждут,
А тучи виснут, как каменья.
Порою ветер набежит,
Взвихрится в серой глухомани,
Село виднеется в тумане,
Что пьяным сном в долине спит.
Померкнул свет.Уже закрылись,
К зиме ворота.Псы дворов,
В солому мордами зарылись,
Лишь гомон бродит меж холмов.
И стёжкою, селом, бахчами,
Проходит голод- давний гость,
Мужицкую он держит кость,
Сверкая грозными очами.
*
Подорожній.
Глухе, бездушне отупіння
Напало на землю. Квіти мруть,
Поля байдужно снігу ждуть,
А хмари висять, як каміння.
Часами вітер набіжить
І сірим туманом повіє.
Село в долині бовваніє
І п’яним сном дрімає-спить.
Погасло світло. Зачинились
Од зимна двері. Вірні пси
В солому з вухами зарились,
Лиш шум блукає по межі.
Лиш стежкою попід плотами
Йде голод — сіл щорічний гість.
Держить в руках мужицьку кість
І грізно зиркає очами.
*
1901 г.