Сорок - позорище, зренье ужа,
киевский стрекот...
В сорок внезапно под ночь наезжает
проза, как рэкет.
Тою, что слаще самих соловьев,
как не сбрехать-то?..
Бритоголовые фразы, ну в точь
хлопцы с "бригады".
В сорок бывает и случай такой:
мизер мороза,
вечер, брусчатка, каблук... и стрелой
в галИцкую прозу.
Там персонажей - на том и на год,
темы - локальны...
Врезался Львову в кофейневый бок
локоть лекарни.
Под сороковник поэт что маньяк -
"prozit" при морсе...
глядь – и судьба подмигнет, как маяк,
прозе приморской:
ты пока в розах чуб полоскал,
струнами тренькал, -
где-то хитрец-одессит откопал
золото инков.
Ну-ка в прозрачный от прозы экспресс,
сороконожки!
Горстка ж безумцев, упавши с небес,
шлепает ножками.
В лицах зашито, как в куличах,
к небу воззванье.
Сорокалетье скитайся в песках -
аж до закланья.
Сорок – как морок, как посвист ножа,
времени, слова,
еще не безмежье, уже не межа -
но послесловье,
послелюбовь без греха и гроша...
Точно в " Токае",
сорок - как пробка... а сука-душа
все ж вытекает.
Сорок - це сором, це погляд вужа,
київський скрекіт...
В сорок зненацька вночі наїжджа
проза, мов рекет.
Тою, що найсолов’їніша знов,
як не збрехати?..
Речення бритоголові, немов
хлопці з "бригади".
В сорок буває пригода й така:
мізер морозу,
вечір, бруківка, обцас... і "швидка"
в галицьку прозу.
Там персонажів - на том і на рік,
теми ж - локальні...
Врізався Львову в каварняний бік
лікоть лікарні.
При сороківці поет-маніяк -
"prozit" при морсі...
Доля підморгує, ніби маяк,
прозі приморській:
доки ти в ґлоріях чуба купав,
струнами бринькав, -
десь мудрагель-одесит відкопав
золото інків.
Нумо в прозорий прозовий експрес,
сороканіжки!
Жменька ж вар'ятів, упавши з небес,
дибає пішки.
В писках зашиті, немов у пасках,
віші волання.
Сорокалітнє блукання в пісках -
аж до заклання.
Сорок - це морок, це посвист ножа,
часу і слова,
ще не безмежжя і вже не межа -
це післямова,
післялюбов без гріха і гроша...
Наче в "Токаї",
сорок - це корок... а клята душа
все ж витікає.