Атанас Капралов
ВОСКРЕСІННЯ
Ситий видовищем люд наш сьогодні:
клоунів безліч в ранзі міністрів
просто до сліз
розсмішити годні...
Скрізь чую сміхи на різні регістри.
Несамовито й дуже завзято
хочу своєї збагнути природи.
Що за дивак я?
Гумор сприймати
дай мені розуму,
мій народе!
Будеш сміятись –
і я з тобою.
Йой!
Вже й пітніють блазні від спроби
похизуватись
перед юрбою,
нас розсмішити — ми ж не худоба…
Кілька віків ми були як скотина:
мертвих, живих —
нас усіх на плаху…
Та серед нас віднайшлась
Людина
з правом ошкіритись падишаху.
Ми відродились:
там
на Балканах
знову Христос об’явився світу…
Й знов він приймає смерть через рани…
Мамо Болгаріє,
як тут радіти?!
Ти удовиця,
я ж зрадником буду
раптом, як сльози твої не відчую:
сором, що хибні месії усюди
пам’ять твою зневажатимуть всує.
Марна клятьба!
Тільки їх не діткнути,
громом наш сміх в їхні пики не лине.
Нібито честь – безчесними бути,
нібито злочин, що ти людина…
Всі ми тут клоуни!
Мовкніте,
браття!
Кайтеся,
нині сміятись зарано:
душі нам спалить пекельне багаття,
щойно воскресне Христос на Балканах.
(переклад з болгарської — Любов Цай)
***
Атанас Капралов
ВЪЗКРЕСЕНИЕ
Сит е на зрелища днес сиромахът:
толкова клоуни с ранг на министри
чак до сълз; го разсмяха...
Ха-ха! –
слушам край мене във всички регистри.
И с любопитство на малоумен
вниквам във своята мрачна природа.
Що за дивак съм?
Чувство за хумор
дай ми на заем,
мили народе!
Щом ти се смееш –
и аз ще се смея.
На! –
всички клоуни вече са потни:
помпат идеи,
пукат идеи...
Да се посмеем – не сме животни…
Бяхме животни пет слепи века:
мъртви ни бесеха,
живи ни драха...
Но се изкиска сред нас
Ч о в е к ъ т
право в муцуната на падишаха.
И се родихме:
там,
на Балкана,
страшен и кървав Христос възкресе...
Сетне издъхна от нови рани...
Майко Българийо,
как да съм весел?!
Ти си вдовица,
а аз съм предател,
ако сълзата ти днес не изпия:
срамно е в твоята памет свята
да се заклеват лъжливи месии.
Ялови клетви!
Но все не тресва
смях като гръм право в техните морди.
Сякаш е чест да сме тъй безчестни...
Сякаш престъпно е да сме хора…
Всички сме клоуни!
Млъкнете,
братя,
и се покайте.
За смях е късно:
в пъклен казан ще ни ври душата,
щом на Балкана Христос възкръсне!