Ще одна осінь відпечаталася на долонях,
врізалася у задубілу шкіру кривими лініями,
забриніла останньою нотою і обірвалася,
лишивши післясмак червоного вина,
розправила багряні крила і зникла в небі,
змахнувши барвистим хвостом Жар-птиці.
Ще одну осінь відрахував годинникар
і лише ледь терпкий смак нагадував про неї.
Ніхто не помітив втрати, ніхто не лив сліз,
тільки дощ по-дитячому лопотів щось сонному місту,
і плакав... плакав... не знаючи чому.
"Будуть заморозки..." - подумало стомлене місто,
кутаючись в останнє діряве листя,
що дивом трималося за гілки осиротілих дерев.
Старий годинникар перевів стрілки,
і золота крапля упала в бездонну чашу.
Чаша байдуже проковтнула ще одну осінь,
і лише слід вітру
та криві лінії на долоні годинникаря
нагадували про втрачене.
"Ще одна осінь..." - подумало місто,
співаючи колискову змерзлим вулицям.
17.09.2020