Плачет желтой слезою калина...
Василь Стус
Плачет желтой слезою калина
на просторах седой Колымы.
Необъятна под солнцем равнина,
и стозвоном моя Украина
отразилась на стенах тюрьмы.
Солнце, холод, безлюдье, неволя,
долго годы в застенках текут.
И несется перекати-полем
мое сердце в медвежий закут.
Обнажившись природа кричала,
плыл олень словно призрак во мгле,
и сошлись все концы и начала
на чужой и постылой земле.
На колимськім морозі калина...
Василь Стус
На колимськім морозі калина
зацвітає рудими слізьми.
Неосяжна осонцена днина,
і собором дзвінким Україна
написалась на мурах тюрми.
Безгоміння, безлюддя довкола,
тільки сонце і простір, і сніг.
І котилося куль-покотьолом
моє серце в ведмежий барліг.
І зголілі модрини кричали,
тонко олень писався в імлі,
і зійшлися кінці і начала
на оцій чужинецькій землі.