Оригінал:
Небо в рам’ї хмарин,
Ще недовго – і повідь...
Дощ іде, мов на сповідь
До низинних храмин.
Їм, земним, а не вишнім,
Як покутний монах,
Сповідається в грішнім,
У думках і ділах.
Чи померкли вгорі
Всі божниці й кіоти,
Чи всесвітні ваготи
Там змели вівтарі –
Та розчахнуто брами,
І небесна вода
У смиренні губами
До землі припада.
Ллє за нас, недорік,
Ллє за мене й за тебе...
То не шлімо ж до неба
Покаянь і суплік.
Бачиш, небо нужденне,
У вереті-імлі...
Все про тебе, про мене
Дощ нашепче землі.
©Люцина Хворост
Перевод с украинского Светланы Груздевой:
Небо в раме из туч...
И вот-вот половодье...
Дождь, как в исповедь луч,
В нижнем Храме сегодня.
Им, земным, а не горним,
Словно грешник-монах,
Сознаётся покорно
В совершённых грехах.
То ль померкли вдали
Все иконы, киоты,
И сберечь это что-то
Алтари не смогли -
Но раскрылись ворота
И в развергшейся мгле
Все смиренные воды
Льют потоком к земле.
Льют на нас, неумех,
За меня, за тебя ли...
Так не шли же в те дали
Челобитья за грех.
Видишь: небо устало
В круговерти и мгле...
Всё про наши печали
Дождь нашепчет земле.
Здесь можно послушать Песню...
Аватар из Инета