Благаю вас, не треба так ридати,
Крилаті друзі, милі ви мої.
Хоч розумію, час вам відлітати
В такі далекі і чужі краї.
А я не можу з вами полетіти
Між білих хмар, що наче кораблі,
Бо долею, нема де правди діти,
Прикутий вже до рідної землі.
Свій вік ходжу дорогами земними,
Вони мої - земля і неба синь.
Тож батьківщини осені і зими
Мені миліші за чужу теплинь.
Можливо, там і райське існування
Й щасливих днів суцільний зорепад,
Однак, чомусь, попри усі бажання,
Щороку ви вертаєтесь назад.
Мене з собою кликати не треба,
Хоч я хотів би глянути здаля,
Піднявшись з вами у блакитне небо,
Яка красива рідненька земля.
Тож повертайтесь й ви з країв далеких,
Коли весни чарівний прийде час.
Легких шляхів вам братики-лелеки!
Я ж обіцяю дочекатись вас.