Атанас Капралов
МОЛІННЯ ЗА БОЛГАРІЮ
Бідна і убога батьківщина –
зганьблена,
принижена олжею…
тільки я не бачу тут причини
відступитись через це від неї.
Про віки, коли була підвладна
й про страшне ярмо
сказати мушу!..
Ніби все вона віддати ладна –
чорний ангел хай забрав би душу.
Крилася в печерах, диких пущах
з квіткою на честь,
на чисте ймення…
Та рідня болгарська невмируща –
Левському вітчизна – рідна неня.
Потім він із пекла крізь страждання
нас підняв
до неба
і до світу:
час нам поскидати всім кайдання,
замість як скотина животіти!…
Нині ж, закипівши аж до краю,
наша віра підніма Балкани –
синяву горбом своїм тримає,
хай хоч і скимлять
в заковах рани…
Вкотре молитовно я і чуло
тихо мовлю:
божественна Мамо,
твій вчорашній день —
то шлях в минуле,
завтрашній —
то шлях до світла саме.
(переклад з болгарської — Любов Цай)
***
Оригинал:
Атанас Капралов
МОЛИТВА ЗА БЪЛГАРИЯ
Дрипава е моята родина –
с мършава снага,
с очи кахърни...
Но това съвсем не е причина
аз от нея днес да се отвърна.
Не че вчера царствена била е –
що сатрапи помни,
що яреми!...
Божем е очаквала накрая
ангел чер душата ; да вземе.
С китката за чест, за чисто име
крила се е в пещери,
по чуки...
И родата българска я има –
даже Левски от гръдта ; сука.
Сетне от самата преизподня
той в небето
всички нас
прицели:
ред е да сме живи и свободни,
вместо да сме живи оскотели!…
Прекипяла от възторг нахалост,
вярата ни днес Балкан си вдига –
синевата гърбом е подпряла,
но я свличат
рани от вериги…
А пък аз за кой ли път осъмвам
с тихата молитва:
Майко свята,
викам твойто вчера –
път по тъмно,
твойто утре –
брод към светлината.