Зловіща тиша, та ніхто й, однак, не вмер.
Лиш білка лускає, на самоті, смачні горіхи…
З дитинства полягали в купу й дотепер,
Ще пам’ятають радість гри… дитячу втіху.
Тварини з різних континентів та країв…
Солдати-воїни, пірати в дивних капелюхах.
Із прерій пастухи, що ще не нюхали корів…
Римляни… всім пісок, з годинника, засипав вуха.
Вони чекають но’вих, теплих, бажано дитячих рук…
Щоб знов блищали шаблі, як у хижих звірів очі.
Згадавши, що всі - із пластмаси, та без свого серця й мук, -
Колись, не заважаючи батькам, - були потрібні до півно’чі.
У перемир’я час – усі ми, наче, друзі: і по духу і, - по крові!
Навколо – спокій! Сон: у повені нічній та у сієстну спеку.
Нема проблем, - усі ми ситі миром й завдяки йому – здорові!
Та перемир’я – всього час, - до миру в світі нам ще так далеко!
Поет ХХ сторіччя. 11.11.2020 18:18 с.Торгановичі