Что ж, боги добросердые, нам дружбу предвечную
должно отвергнуть, чтобы после искать ее
на какой-нибудь карте — потому лишь, что прочной
стали наших плавилен вы и знать не хотите.
Эти всевластные боги, что разлучают нас с мертвецами,
нас на тяжкой дороге бросили и забыли.
На наших пирах их нету. Мы и надежды лишились
на святую купель. Гонцы их, высланные за нами,
замешкались и отстали. Человек человеку ныне
стал чужаком, каждый сам по себе пребывает.
Тропку свою мы кладем не как чудный меандр на глине,
но как ступени. Сегодня древний огонь пылает
только еще под котлами, что молоты вверх вздымают
все тяжелее. Пловцы, мы сил остатки теряем.
Що ж, боги добросерді, ми від дружби старої
маєм відкинутись, щоб колись напитати
десь на карті її — лиш за те, що міцної
криці з наших гамарень ви не хочете й знати.
Ці всемогутні друзі, що нас розлучають з мерцями,
нас у тяжкій дорозі напризволяще лишили.
На наших учтах нема їх. Ми вже й надію згубили
на святу кyпіль. Гінці їх, вислані здавна за нами,
вкрай повільні, відстали. Тепер людина людині
стала зовсім чужа, кожен собі пробуває.
Стежку ми кладемо не як гарний меандр на глині,
але як ступінь. Нині давній вогонь палає
тільки ще під казанами, що молоти зводять угору
щораз тяжче. Плавці, ми повну чуємо змору.