Невидимий замо’к гріхів.
В душі порожньо’. Все – позамика’не. …усе довкі’лля - це тума’н…
Повіки щільно, щоб заснуть… Блакить небес побачить я не в змозі.
Дратує також все: причиною, банально, став коханого обман,
З весни - у зиму… Сухим, моє, парує серце, льодом, на морозі.
У сон тривожний, мій, Небесний Ангел завітав. Ось, погляди зустрілись.
- Покаятись!? Без віри у Всевишнього… без … я така ще молода…
- Допоможи відсунути валун гордині, що на тво’їм шля’ху… Хотілось
Крикнуть, що: «не горда я»! Збрешу тоді ще раз, - ось так це вигляда.
- Там, далі, після поворотів, спусків і підйомів, - будуть двері…
Гріхи, невидимим замко’м, тримають їх в повітрі, - Бог так захотів.
Щоб скромно їх пройти, - один на всіх й на всі часи критерій:
Прощати кривду! Щоб потрапить в кращий, із описаних світів.
Пробудження. Продовження життя з знанням про двері при фіналі…
Невидимо, лиш знаками, мій Ангел дасть підказки: що є гріх.
Завжди дивитись вгору та навчатись на помилках, - бо недосконалі
І ти, і, - я, коханий… Прощу вже твій обман… бо по моїм зубам горіх.
Ірина Фабін https://www.facebook.com/fabin.iryna
та Поет ХХ сторіччя 21&26&27 XII 2020 м.Самбір, с. Торгановичі