Я іду вздовж річки, як в дитинстві
Тільки під ногами стогне сніг
Спогадів калейдоскоп барвистий
В пам’яті збудив дитячий сміх...
Бачу як мала пісчаним шляхом
Плутаю із двору у двір слід
В родичів гуляю і з сестрою
В тітки печиво печем і хліб.
Витинаю місяці і зорі,
А обрізки тіста впотай їм.
Граюсь із собакою надворі
Й пообіді спати йду у дім...
Найсолодша морква - у сусідів!
Що вже з палець вздовж всієй межі
Ми її наввипередки рвемо
І їмо в землі прямо з ріллі...
Як жара спаде біжим на русло
Там стрибаєм досхочу з моста,
Плаваєм, дуркуєм, раків ловим,
Плетемо вінки... і день сплива.
Лине зов бабусин в надвечір’ї...
В березі принишкли у саду
Мрії свої сієм в різнотрав’ї
Ми сховались – ждем першу зорю...
На вечерю молоко парує
Є й холодне кисле під столом
Хліб, кисіль... під ліжком трави сохнуть...
В хаті пахне затишком й теплом.
Я лягаю спати коло груби
Наче в казці в печі жар тріщить
Радіо симфонію транслює
Дід газетою ледь шарудить.
Я встаю з бабусею за півнем,
Вона вчить читати «Отче наш»...
Потім в двір ідем «порать хозяйство»...
Ген з калітки кличуть: «Бабо Паш!»
В неї двір завжди був повен люду
Цілий день відкритий для гостин
Подруги, сусіди, діти, внуки...
Наче в вулику хватало місця всім.
Я іду вздовж річки, як в дитинстві
Тільки під ногами стогне сніг...
У цей двір щоб з нею попрощатись
Ми зійшлися знов з своїх доріг.
4 січня 2017
Ангеліна Верхогляд