Ти шепочеш,
торкаючись вуха губами
ледь відчутно,
неначе метелик чи подих.
Та я чую слова,
та усе між словами...
Я їх вгадую, мила,
завчасно, на подив.
Я вгадав, що в очах твоїх
щастя багато,
більш ніж зірочок в небі нічному,
та квітів
у лугах; видають,
як у полі багаття...
Найкоханнішу. Най...
Найщасливішу в світі.
Ти шепочеш, що в тебе
від мене удари
пропускає серденько,
а то завмирає,
чи зривається раптом
у небо, за хмари,
без страху,
наче крила пташинії має...
Ти шепочеш, що в тебе
від мене тремтіння
пробігає ні з чим незрівнянне
у тілі.
Відповів на твоє
я своїм шепотінням:
«А у мене від тебе
мурашки по шкірі».
.
ЛiРИКА З ПРИСМАКОМ ПОРОХУ, 2016-2020 рр.