ТИХІ ХВИЛІ ВІТЕРЦЯ НА ПРОСТОРІ..
Літо, ще не жаркий полудень і день не набрав ще своєї сили, сонце не піднялося високо, але роса вже не блищала на траві. Яна йшла через луг по високій траві з білими плямами ромашок, синьоокими волошками, прислухаючись до тихого гудіння комах, шелесту трав, милуючись яскравою зеленню і ось воно прийшло довгоочікуване усвідомлення спокою і насолоди буття.
Відчувалась десь недалеко свіжість води і пройшовши далі ій відкрився синюватий темний простір річки, що петляла поміж пагорбів і ховалася далеко за деревами. Вона підійшла до обриву річки, трохи постояла, спостерігаючи за стрімкім потоком, за відблисками сонячних променів, за рибкою, що хлюпала біля берега. Почувши скрипучі звуки, вона обернулася на луг і побачила злітаючих у небо стрижів. І їй захотілося пірнути в це багате різнотрав'я лугу і насолодитися свободою. Лежати в траві, розкинувши руки і дивитися в небо з посмішкою від відчуття щастя.
Красиво, майже вголос, вимовила вона, а в душі вже розливалася тиха радість і благодать.
Трохи примруживши очі, вона споглядала крізь високі трави на нескінченне небо, пригадуючи колись написаний віршик:
Яна, Яніна, Януся!
Як зазвучало! Як заспівало!
Подихом вітру з гіркими травами,
Тихими хвилями листя зеленого.
Де ти дівчина та мила?
Де ти дівчина та люба?
Вітер шепоче Яніна…
Трави колишуть Януся…
Прийди до мене Яніна,
Заспіваю для тебе Януся
Про те, як колишуться трави
Та вітер шепоче у лузі…
Яна, Яніна, Януся!
А і справді, яке співоче, ніжне заколисуюче ім'я - Яніна, наче вітерець грає на сопілці, колихаючі шовкові трави.
Вона любила це відчуття спокою, тиші, єднання з природою, запах трави. Погляд її впав на ромашку і як на квітку сіла бджола і не надовго затримавшись полетіла геть. Вона з цікавістю дивилася, як по довгій стеблинці дереться комашка, кудись вгору перебираючи лапками. А ось, десь поруч застрекотів коник і тут же йому відповів інший.
Простір, і вітер колише хвилями високу траву. Сонце трохи гріє її відкриті коліна, пахне земля-ще не випаленої від сонця травою, а соковитою зеленню.
І відчуття повноти щастя і тільки вона і бездонне небо: глибоке, далеке, ніжне, блакитне. І немає ні часу ні реальності.
Тільки височінь ...
15.02.21