Фонари на Андреевском робки, нежны словно взгляд,
Что роняешь украдкой сквозь снегом покрытую челку.
Под шагами тропинка хрустит и ведёт в зимний сад,
Где, наверное, я так похож на идущую ёлку.
Под рукою рука, мы молчим и вокруг тишина.
Только ветер и хруст, только выдох и вдох, только это.
И лишь редкие звуки, как буд-то задета струна
Нам доносит откуда-то зимнее тихое эхо.
И ты жмешься к руке и к плечу, осыпается снег.
Я ловлю этот взгляд, под которым и жарко и зыбко.
Ты конечно же знаешь, как всё это дорого мне,
И поэтому балуешь частою нежной улыбкой.
Фонари на Андреевском, снег, только ты только я,
И тропинка залита полоскою узкою света.
Под рукою рука, мы молчим и вокруг тишина.
Только ветер и хруст, только выдох и вдох, только это.
///
На Андріївському так тендітні тьмяні ліхтарі,
Наче погляд твій ніжний, крізь снігом покрите волосся.
Під ногами хрумтить, та веде у зимові сади
Стежка сніжна, на ній я ялинка ідуча, здалося б.
Лише тиша довкіл, мовчимо, під рукою рука.
Тільки хрускіт, та вітер, лиш це, тільки вдих, тільки видих,
Та ще рідкісний звук, наче ледве здригнеться струна,
Нам доносить луна десь далеких зими краєвидів.
Притискаєшся так до плеча, обсипається сніг,
Я твій погляд ловлю, під яким як тремтяче-спекотно,
Та ти знаєш, звичайно, наскільки до серця мені,
І даруєш частіше цю посмішку ніжно-лоскотну.
На Андріївському ліхтарі, тільки сніг, ти, та я,
І ця стежка залита вузенькою смужкою світла.
Лише тиша довкіл, мовчимо, під рукою рука,
Тільки хрускіт, та видих і вдих, сніг кружляє із вітром...