Повітря розплилося холодцем ,час зачаївся й дивиться на мене.
Втомивсь блукати за невидимим кільцем ,де ночі переходять в кільце денне.
Вже сім доріг до себе рвуть буття, за ними безліч протиріч мізкує простір,
Та та скажена біганина каяття серед людей,загнала душу в острів!
Безсило там увага спочиває ,прірва думок злетілись дошкуляти.
Дарма навіюють примару темні зграї -- в моїй пустелі нічого сховати.
Все у долонях ,та нічого не беру , цікавість вже злетіла з вітром цілі
І в порожнечі слів я не знайду в розчаруванні смислів і ідеї.
З натуги лопається нитка у буття ,там Кермувальник скаженіє в числах Долі,
Звикнути важко в ефірах небуття, де вільний ти і раб своєї волі!
Та коли все розтануло в імлі, де сутність суперечки розмивала,
Забилось серце і життя нові світи з весною мені очі розкривала
І кожен рух наповненням відчув ,що з Всесвітами є взаємодія,
І з кожним словом резонанс загув магічними рядками володіння!
Але й від цього важко на душі, то пастка ,що веде в тенета Долі,
Де Кермувальник числами тобі вказує як і очі знов в солоні !
Кільце Сансари тягне кудись віз ,та то примара -- стоїмо на місці,
Частку життя будуємо свій міст поміж сердець і знов одні на світі…
Надія у вітрил повниться сил, щоб глибини пізнають розчарування,
Щоб знову час розтанув холодцем, де Вічність відповість на запитання.
.