Ходжу я по саду, а сонечко гріє,
Дивлюсь я на грушу, і серденько мліє.
Медком налились грушенята мої,
Жовтенькі такі і висять у горі.
Зірвала я грушу, піднесла до рота,
Вкусила божественне чудо природи,
Вона соковита, янтарна така,
Лимонкою зветься та груша моя.
На небо дивлюсь та кажу я собі:
-«Ще поживу я на радість землі,
Зарано тобі ще на небо летіти,
Ще купа турбот, які треба рішити.