Про голодомор мені матуся сповідала,
Як рано сиротою вона, дівчинка, стала.
При цьому дуже плакала, ридала,
Коли про рідних й тата споминала.
Її тато не зміг ту біду пережити,
Коли від голоду померли майже всі його діти.
Степанко, найменший останнім помер,
У мами не лишилось ні братів, ні сестер.
Сусіди серед ночі залізли у хату,
Забрали ті крихти, їх було небагато.
Залишивши родину від голоду вмирати,
Такі самі люди, хоча теж повмирали.
Тоді вже на станцію залізну прийшло
Зароблене маминим татом жом та пшоно
Та вчасно не сказали…
Всі мамині сестри та брати повмирали.
Мамі дивом-дивним вижити вдалось,
До бабусі бігала. Де молоко велось.
Молоко цілюще пила по склянці в день,
Кріхтами ділилася, їла лібедень.
У татуся маминого, молодого, сильного,
Серце зупинилося від туги за родиною
Та народ країни голодом не вбити,
Буде день найкращий, вірте в нього діти!