Живе в степовому краю по цих пір
Людина, господар, колись бригадир,
Микола Черненко агроном головний
Називали його царем полів–завзятий такий.
Колгосп його славився врожаями,
Бо все впорядковано класно було,
Поля показові – красуні стояли,
Давали дозріле шикарне зерно.
Та не легка праця хлібороба,
Треба сіять оброблять зерно,
Урожай полів – заслуга агронома,
Та в Миколи Андрійовича втоми не було.
Люди всі трудящі. Є – орденоносці,
День і ніч пахали в «Іскрі» – у колгоспі,
Сім років зарплатні не мали,
З зернини виживали, живність тримали.
Марія Мінейло та Кривих Галина,
Монашок Мефодій, Бойко Валентина,
Балашов, Кутєпов скільки в нас героїв,
Що земельку рідну обробляли в полі!
А тепер живуть на пенсію мізерну,
Ніби й не працювали, не ростили зерно.
Хтось свої кармани повні нагрібає,
І як там хлібороби виживуть і не знає.