Вже більше як чверть століття минуло,
Як незалежність Україна здобула,
Та я опишу вам свої почуття,
Простої селянки, нелегке життя.
За всі ті роки потрощили усе,
Свинарники, ферми, скажіть мені, де?
Каміння і бруд на тім місці лежать,
Де були корови. Тепер не мичать.
Роботи немає. Діти їдуть з села,
А що тут робити, коли й ферми нема?
Народ так збіднів, а вже скоро зима,
Чим топити, за що люди куплять дрова?
На ту пенсію хліба не можна купити,
Бо піде на дрова, пічку взимку топити.
Заощадження де? Розчинилися, зникли,
Та народ усе стерпить. До цього привикли.
Незалежність для кого, як дітей не народжують
Та вмирає село, ФАПи нам закривають,
Дитсадки, скоро школа закрита стоятиме,
Автотранспортом до району не поїдете.
Та на грейдер йти три кілометри треба,
Щоб на транспорт попасти, ви ходили хто небудь?
Коли ноги болять і в лікарню добратись
Неможливо, шановні, так над людом знущатись!
Я люблю Україну,її ріки і кручі,
У квітучих садах та у нивах родючих,
Її житницею миру завжди називали.
Поки землі колгоспні багачі не забрали.
Дай нам Боже любові, дай наснаги і честі,
Щоб єдиний народ не загинув безвісті.
Щоб війна та проклята, на кінець закінчилась,
Сотні юних солдат, щоб додому вернулись.
2017 рік