(байка)
Назначили Щура керівником,
Не відая, що злості мав без міри:
Від погляду скисало молоко,
Ставало кисляком або кефіром.
Весь час когось він ображав, ганьбив,
Бо словом як впече – вогню не треба…
Нікого Щур на світі не любив,
Цей ненависник навіть рідних грЕбав*.
Радів, як виміщАв на інших зло –
Робив гидкУ цю справу філігранно:
Він кожного з підлеглих звав Козлом,
Лише Козла Щур обзивав БарАном.
Чимало знав той Щур лайливих слів
І з Усмішкою ними користався.
Його обрАзи мовчки хтось терпів,
Гіркими хтось сльозами обливався.
Але й терпець кінчається колись,
І майже всі звільнилися з роботи:
Хтось з установи тої сам звільнивсь,
Чи Щур звільнив з роботи сам когось-то.
Не став пустим один лиш кабінет –
Баран з Козлом там крісла протирали.
З дитинства раннього імунітет
Вони на крики та обрАзи мали…
В моралі байки теж звучить печаль,
Бо всюди є щурі ті безголові:
Загоюється рана від меча,
Але ніколи – від лихого слова.
15.03.2021 р.
*Гребав - зневажав