(байка)
Ця байка вирвалась на волю
І знову й знову до добра зове…
З Голубкою своєю Голуб
В любові щирій все життя живе.
В людей до Голуба – довіра,
Бо до вподоби їм таке життя.
Зовуть його ще Птахом миру,
За те що Голуб – дружелюбний птах.
Ще кажуть: Голуб – птаха Божа,
Бо вклав Господь у нього Дух Святий.
Душа людини, кажуть, може
По смерті в того птаха перейти.
Все чула й бачила Сорока,
Тож Голуба прохала повесні:
– Живу я поряд, одиноко…
Дружити з вами хочеться мені.
Її гнітила чужа слава –
Яка ж вона нестерпна та тяжка!
Недаром кажуть з давніх-давен:
– Як бачиш щастя – заздрість там шукай.
– З тобою дружба – недоречна,
Тебе з дитинства знаємо ми теж:
Ти любиш красти чужі речі,
Брехню розносиш і пліткИ плетеш.
Нікуди правди не сховаєш, –
Така Сороці відповідь була. –
Якщо добра собі бажаєш,
То іншим не роби ніколи зла.
16.03.2021 р.