Зібрався в подорож я раз
До царства славного Морфея,
Добіг кінця вечір якраз
І завертілась одіссея…
Летів у всесвіт, як в розмай,
І розправляла мені пледи
Вічна спокусниця у снах
Моїх-Туманність Андромеди!
Летів я наче до зірок
Та раптом падав у колодязь,
Не міг зробити навіть крок,
А звідти йшов на мене потяг!
Він наближався і ще б мить,
І розірвало моє серце…
Чую гуде…не він…дзвонить,
Як на колодязі відерце,
Будильник…шлю під три чорти,
Зіскочив з ліжка, хоч з прожогу,
Та спати сила як кортить
І час із хати до порогу!
Яка ж це прикрість! Невже час
Знов заходитись до худоби?
Тільки ж заснув, знову в лабаз?
…я-до «злочинця», як особи,
Глянув на час: о пів на шосту,
Дивлюсь в вікно: «Чорний квадрат»,
І тут дійшло: я-дурень, просто,
Не відновив но циферблат,
Коли знімав я, як «аматор»,
Безліч разів акумулятор...
Враз стихла лють та ліг я спати,
Не став годинника питати.
;))) 18.03.2021