Йшов двадцать п'ятий день весни,
А містом віхола кружляла.
Вночі приходила у сни,
Негодой спати дошкуляла!
Хмільні заводила пісні,
Зміняла їх на дикі пляски.
І падав білий сніг рясний,
Неначе в новорічній казці.
Під ранок стихла заметіль:
Солодкий сон зімкнув ій очі!
На серці сум, на серці біль:
Весна крокує неохоче!
І просить серденько тепла,
Душа до березня благає:
Згадай-но,любий,ти-весна!
Хай сонечко скоріш засяє!