Мій рідний край!Ти так дале́ко, так дале́ко!
Шумлять в траві не сіяні поля́ в степу́...
Не чу́тно як верта́ють на весні лелеки,
Через, жорстокою нелю́дськістю, війну́...
Життя прибилось до воріт немов дитина,
Змінилося за мить від мирного буття.
Нема у світі найлихішої години
Як та, коли́ у кра;ї рідному війна́.
В її вогні горять тіла́, горять і ду́ші,
Плекаючи надію марну з укриття...
І покидають рідне в чужину́ іду́чи,
Та інколи на все життя, на все життя.
Прости мій край, за те що так живу дале́ко!
Без сил прилинуть у твої степи́, поля́...
Що відлетіла як оті птахи́ — лелеки,
Не ма́ючи лиш з долі змоги вороття́...