Плакали і дах, і двері
разом із дощем,
гілочки дерев у сквері,
фантик під кущем,
Плакав м'яч дітьми забутий
й горобець малий,
у плащах тонЕньких люди
і паркан старий.
В цім вселенскім голосінні
був насправді прок:
сіре небо стало синім
між легких хмарок
і стрибало по калюжах
в чобітках маля,
в оксамит вдягалась дужа,
молода земля.