Народ у церкві хвалить Бога в молитвах.
Старе й мале «Христос воскресе» промовляє.
І лиш Свирид один, забувши Божий страх
Волів у борону завзято запрягає.
«Великдень кажуть всі, - бурмочить він під ніс, -
Пуста відмовка щоб покинути роботу!
Скоріше, шибеник! Куди це ти поліз!?»
Кричить на наймита: «Хутчіш відкрий ворота!»
Пішли у поле. Наймит плаче мов дитя,
Воли насупившись ревуть немов скажені.
У німини в душі не добре відчуття,
Свирид же сипле їм ударів повні жмені.
Вже другу скибу відкидати почали,
Аж під земелю щось страшне загуркотіло.
І враз Свирид, його хлопчина та воли
Пішли під землю за своє нечисте діло.
Із тих часів на полі виріс тім курган,
Його зовуть усі Свиридова могила.
Ще й досі чути, як Свирид кричить волам:
«Гей, гей! Хутчіше! Щоб нечиста вас схопила!»