Мастеру лист лишь проворный порою
может верный мазок подсказать,
так же улыбку девичью святую
ловит лишь зеркала темная гладь
в миг, когда утро она отражает
или мерцанье угодливых свеч.
После ж в дыханье правдивых обличий
лишь отпечатки одни западают.
Очи, что видите вы у камина
в миг, когда вдруг его жар угасает?
Проблеск житья, что навеки сгубилось.
Кто, земля, знает, что отдано тлену?
Тот лишь, кто радостно восхваляет
сердце, что в лад со всем миром забилось.
Майстрові часом лиш аркуш проворний
справжній мазок підказує влад,
й усміх дівочий, святий, неповторний,
вловлює часто лиш темінь свічад,
як вони ранок перевіряють
чи мерехтіння догідливих свіч.
Згодом же в подих правдивих облич
тільки відбитки одні западають.
Що ви там бачили, біля каміну,
очі, як жар загасав без часу?
Прозирк життя, що навіки згубилось.
Земле, хто знає, що віддано тліну?
Той лиш, хто радо співає ясу,
серцю, котре у всьому забилось.