Н.Бидненко
Нащо, доле, скажи, ти взяла ту косу
Та й скосила нам квіти кохання?
Може, ще поживуть? – в оберемку несу
Їх мерщій до води на світанні.
Ой ви любі мої, різнобарвні квітки,
Не вмирайте – без вас-бо не жити!
Та відтято коріння… Порвались нитки,
Що тримали кохання на світі.
Вже прив’ялий букет до води віднесу,
Схлип душі пролуна на прощання…
Нащо, доле, скажи, ти взяла ту косу,
Чим тобі заважало кохання?
***
Зачем, скажи, взяла судьба косу
И все цветы любви ты ей скосила?
А может оживут? Охапкою несу
Бегом к воде и утром окропила.
Ой, мои дорогие цветы, разноцветки,
Прошу, не вяньте, мне без вас не жить!
Но оборваны корни... Разорваны связи,
Что держали, умели сильно любить.
И привялый букет я к воде отнесу,
Всхлип души прозвучит на прощание...
Скажи,зачем судьба, взяла ты косу,
Чем помешала любовь и признание?