світ котиться по колу,
змінюючи кольори...
незмінені залишаються
лише правила гри
метушня на пероні,
вітання, прощання, плач,
чередою зникають
чорно-білі колонни невдач...
калейдоскопом мчаться
цивілізації та міста
конгломерації, мегаполіси
витісняє П у с т о т а
щось є таке невимовне
всесильне в ній,
безумно-безумовне,
несамовите, хоч вий...
але треба прийняти
цей Життєвий потік,
зрозумівши, що більшість з нас
просто коротає свій вік
прийняти, хоч як і банально
це знов звучить,
що ми просто явились Сюди
навчитись Його любить...
і світ буде котитися колом,
як тисячі років тому,
ми зав'язли довічно,
вплутавшися в гру земну...