Тужливо знати все наперед
І повзати без надій
Бридкою комахою посеред
Строкатих чужих мрій.
Я шкандибаю повільно геть
В безжальному світлі дня
Навколо марноти людські, смерть,
Безглуздість і метушня,
А в скронях власних кроків стук
Дорогу встеляє тінь,
У спину штовхає сумління мук,
Приреченість потрясінь.
Відлунням кроків в життя пусте
Туди, де мене зріклись
Йду і пам’ять несу про те,
Що буде потім, колись...