Лето.
(с украинского).
Как будто светит золотом земля,
Колосья тяжкие клонятся у дороги,
Их корни тянут почвенные соки,
И ждут росы в полдневный жар поля.
А среди трав звенят перепела,
Вокруг медвяный аромат витает,
Проходят жёны, бёдрами качают,
И песня слышится у дальнего села.
Дурман пьянящий заволакивает склоны,
Удары крови в жилах так частЫ.
И что то странное нашёптывают кроны.
Земного полдня крылья опалёны,
К земной груди прижмёшься грудью ты,
Словно жар-птица дивной красоты.
*
ЛІТО.
*
Повніє, стигне золотом земля.
Стоять збіжжя, в задумі вниз повислі,
і ссуть корінням з грунту соки кислі,
і ждуть роси в південний жар поля.
В густві стебел дзвенить перепеля.
В меднім повітрі пахощі розприслі.
Межами струнко йдуть жінки колислі,
І спів дівчат доноситься здаля.
П’янкий дурман, розтоплений в повітрі,
бичами кров шмагає у б’ючках.
Щось шелестять ясені зрадно-хитрі.
Жар півдня крила розпростер на вітрі
і до грудей землі грудьми приляг,
мов божеській красуні Леді птах…
1924.