То, что выше всех звезд и за надзвездной дугою,
учит земная хлань.
Мальчик какой-то, допустим, и тот, что рядом, другой,
о, какая бездонная делит их даль!
Нами судьба управляет лишь иногда обычно,
нам она, как чужая.
Девушка, что сторонится, глаз не спуская вечно
с мужа, знает: меж ними еще не одна межа.
Все друг от друга врозь. Круг без конца и края.
На пышном столе, бывает, гнутые блюда стоят
с лицами рыб самих.
Правда ль, что говорят, будто рыба немая?
А, может, есть край, где то, что речью рыб называют,
рассказывает без них?
Те, що вище за зорі й за всі надзірні округи,
вчить наша хлань земна.
Хлопчик, скажімо, якийсь і той, коло нього, другий,
О, яка незглибима ділить їх далина!
Доля провадить нами тільки подеколи звично,
нам вона, як чужа.
Дівчина, що уникає і назирає вічно
мужа, знає: між ними ще не одна межа.
Все — на віддалі, кoлові — краю-кінця нема.
На пишнім столі, буває, стоять полумиски гнуті
з обличчями риб самих.
Правда тому, що кажуть, ніби риба німа?
А, може, є край, де те, що мовою риб мало бути,
оповідає без них?