* * *
Мамі
Прощай... Прости.
Не знала ти,
як я повернення любила
і тяжкість яблук налитих,
що обсипає сад безкрилий.
І отчий світло у вікні,
і гілок тих незграбний вітер…
Але було щось непомітно
да невгамоване в мені.
До непокоєння...
Біда…
І серце стукало так гулко…
Я покохала поїзда
за їх ілюзію притулку.
І цю я покохала мить
за нерв
тремтіння у вагоні
і мій
ледве помітний крик,
що заблукав десь на пероні.
Я вся зариюся в цей гул –
і тільки б ти мене простила
за те, що по тобі тугу
я більше радості любила.
Але не клич,
я все одно
вже не зумію повернуться
туди, де гілки за вікном
все нижче і покірно гнуться.
Не зрозумій мене в той час…
Але той зрозумів би, боже,
хто в поле ночував хоч раз
під небом сірим і порожнім.
Вільний переклад з російської мови мій
Художник М.Алдошин
* * *
Маме
Прощай… Прости.
Поймёшь ли ты,
Как я любила возвращенье
И тяжесть яблок налитых
В саду воскресном и осеннем.
И отчий свет в твоём окне,
И веток неуклюжий ветер.
Но было что-то каждый вечер
Неутолённое во мне.
До беспокойства…
И тогда,
Уже догадываясь смутно,
Я полюбила поезда
За их иллюзию приюта.
Я полюбила этот миг
За нерв толчка,
за дрожь вагона
И еле различимый крик,
За мной несущийся с перрона.
Без них прожить я не смогу…
И только б ты меня простила
За то, что по тебе тоску
Я больше радости любила.
Но не зови,
ведь всё равно
Мне не дано уже вернуться
Туда, где ветви за окном
Всё ниже и покорней гнутся.
Где не поймёшь меня и ты…
Но тот бы понял, тот бы понял,
Кто ночевал однажды в поле
Под небом серым и пустым.
http://stihi.ru/2012/01/14/8529