Хмаринкою в небо душа полетіла
І ниточки срібні спіймала дощів.
Вплела в рушничок і зухвало й уміло,
Усе їй під силу – безмежній душі!
Космічне й комічне, схвильоване, грішне,
Гірке, наче кава, солодке, мов мед.
В занедбане щастя погляне торішнє,
Кіно чорно-біле, затерте й німе…
Літає під небом, торкається світла,
Легенько за руку тримає блакить.
І хоче щоб серце навзаєм розквітло,
Ховаючи в спогад все те, що болить.
12:55, 20.06.2021 рік.
Зображення: https://ru.depositphotos.com