О судьбе вопреки: то чудное изобилие
нашего существования, что пенится в парках, -
статуи человеческие, что стали при арках
иль под балконами наизготове застыли.
О этот бронзовый колокол, чье колотило
над душными буднями возносится каждый день,
или единственная колонна в Карнаке, что устояла,
переживши вечные храмы, у которых и имени нет.
Рушатся ныне остатки правековой славы,
падают, торопясь сквозь желтые палые
дни в безмерную ночь, ослеплую сплошь в огнях.
Но и безумства все ни следа не оставляют,
дуги полета в воздухе и те, что их понукают,
не напрасны, сдается. Таков им назначенный шлях.
О долі всупір: ці розкоші чудові
нашого існування, що вишумовує в парках, —
статуї чоловічі, що зупинились при арках
чи під балконами стали напоготові.
О цей бронзовий дзвін, чиє калатало
проти задушних буднів підноситься кождодня,
чи одна-єдина колона з Карнаку, що мала
перестояти вічні храми, від яких нема і звання.
Рушаться нині рештки правікової слави,
падають, кваплячись повз виляглі й жовтаві
дні у надмірну ніч, геть осліплу в вогнях.
Але шаленства всі жодних слідів не лишають,
дуги лету в повітрі й ті, що їх спонукають,
не надаремні, здається. Так їм призначено шлях.