Атанас Капралов
МИЛОСЕРДЯ ЗАРАДИ ЖИТТЯ
Геть вірусом уражене без жалю,
життя спинило ніби
поступ свій.
Життя — як репетиція у залі —
випробує спектакль про суд Страшний.
І перш ніж говорити про розплату,
тут драматург —
у змові він немов
з убивцею, —
щоб світу нагадати,
що завтра
сонце не зійде ізнов.
Як злісно вкусиш —
чи дістанеш ласки?
В багнюці честь не втримаєш,
повір…
Сердитий вид ховаючи під маску,
реве життя,
немов забитий звір...
Життя, хоча й нездужає,
одначе
з ним заодно родина,
кров
і світ.
Прийняв би будь-яку свою нестачу,
нізащо не віддам чеснот —
свій щит!
А режисер хай змилує й єдине —
життю таку пораду дасть однак:
людину щоб місило
із людини!..
… Аніж її місити
із багна.
(переклад з болгарської — Любов Цай)
***
Оригинал:
Атанас Капралов
МИЛОСТ ЗА ЖИВОТА
Изстискан от безжалостния вирус,
животът се препъва
насред път.
Животът сякаш вече репетира
спектакъла на Страшния си съд.
Преди съвсем да го натири с бомби,
днес драматургът
спретнал е комплот
с невидим килър –
за да му напомни,
че няма утре
за такъв живот.
Щом злостно хапеш –
как да срещнеш ласка?
Щом лазиш в тиня —
как да спастриш чест?
И скрил сърдитото лице под маска,
ръмжи той
като гътнато зверче…
А с болния живот
горчив екип са
планетата,
родината,
кръвта.
Аз бих приел дори и свойта липса,
но тяхната –
за нищо на света!
Дано над тях смили се режисьорът
и кресне към живота оздравял:
да меси хо;ра
от спасени хо;ра!...
...Наместо да ги месят
пак от кал.