Евгений Маланюк.
(1897-1968)
Думы.
И сломалось, и уже не срастить, не склеить.
Дни плывут, словно рыбицы среди корней.
Прямоугольник лазури в провале Бродвея,
И разливы камней, и бессонных огней.
Искусственный идол явил человека-громилу,
Помесь робота и мартышки, машинерия зла,
Как научиться забыть дорогую и милую,
Разрубить пуповину тугого узла ?
Будут годы хромать-будет скользской дорога.
И бомбиться разрывами прОклятый век,
И увидишь ты, как-без Природы и Бога,-
Возвращается в прах человек.
*
Думи.
*
І зламалось. І вже ні зростить, ні склеїть.
Дні проходять, як риби на темному дні.
Прямокутник блакиті в проваллі Бродвею.
Хвилі камені й криці. Безсонні вогні.
Мертвий ідол машини явив півлюдину –
Суміш робота й мавпи, механіки й зла.
Як навчитися маєш – забути Єдину?
Розрубати тугу пуповину вузла?
Шкутильгатимуть роки – слизьгава дорога.
Гуркотітиме вибухом проклятий вік.
Будеш бачити , як – без Природи і Бога –
Повертатиме в прах чоловік.
1954 г.