Я узріла в автобусі вчора справжні-
сіньке диво,
я ще досі не можу повірити власним
очам:
математичку нашу розумну,вродливу
нижче талії мацяв хлопчина якийсь,
як м'яча.
Чи,вірніше,м'ячі в множині-
баскетбольні,великі,розкішні,
а вона не спиняла його,не казала
рішуче "ні!!!",
хоч могла це зробити ефективно
й успішно.
Відчитати могла,зажадати пояснень
від нього,
присоромити так,щоб він довго ще
раків пік.
Що шукає він там,звідкіля виростають
ноги,
чому в транспорті робить він це і в
годину пік?
Відчувала обурення я,бо мокріли
мої труси,
а вона дозволяла все більше і більше
йому натомість.
Ну,а він,наче тісто її ягодиці місив-
не на страх,а на совість.
Вирушила губами беззвучно вона,
мені слово вчувалось таке,що й
подумати страшно,
ненавиділа я і її,і того пацана,
що вподобав кобіту собі,майже
втричі старшу.