Оригiнал:
У вечірньому небі тихенько зірки мерехтять,
Вже далеко за північ, а двоє сидять в телефоні.
Спілкуватись приємно, тому вони досі не сплять,
Все чекають на зустріч, мов потяг швидкий на пероні.
Крізь відчинені вікна п'янить ароматом бузок.
Погуляти б разом під мелодію літньої ночі,
Коли місяць на небі тягне за собою візок,
Мені спати чомусь не дають волошкові ті очі.
Не потрібно для щастя гучних чи заучених слів,
Навіть звичне "привіт" перетворює будні на свято.
Коли пише людина, якою ти вже захворів
І повір, що в житті таких щирих знайдеш небагато.
У вечірньому небі тихенько зірки мерехтять,
Вже далеко за північ, а двоє сидять в телефоні.
Вони вірять, що дні їх до зустрічі вмить пролетять
І солодкий цілунок зустріне обох на пероні.
Павло Мельник
Перевод с украинского Светланы Груздевой:
В небе тёмном вечернем уютно так звёздам мерцать,
Полночь время пробило, а двое сидят в телефоне.
Им общаться приятно, поэтому долго не спят
В ожидании Встречи, как скорый состав на перроне.
Сквозь раскрытые окна пьянит ароматом сирень.
Погулять бы вдвоём под мелодию ласковой ночи…
Коль влачить свой возок даже месяцу в небе не лень,
Спать никак не дают васильковые ладные очи.
Не гаранты для счастья слова, что звучат громче дел,
Но привычный «привет» обратит будни каждого в праздник.
Если пишет их тот…та, которой уже заболел,
И поверь, что ты в жизни не только таких встретишь – разных…
В небе тёмном вечернем уютно так звёздам мерцать,
Полночь время пробило, а двое сидят в телефоне.
Верят свято, что дни их до встречи за миг пролетят,
Сладкий мёд поцелуя их встретит тогда на перроне.